Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.

       Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковістьвідразу ж впадають в око. Батьки повинніпомітитиослабленняактивностідитини в навчанні й вчаснодопомогтиїй.

       Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тількипісля того, коли вивчені уроки.

       Не можнадопускати, щобдитинавиконувалазавданнятільки «від» і «до». Треба спонукатиїїрозширюватисвоїзнання, шукативідповіді не тільки в підручнику, але й в іншійлітературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.

       Дитинітакожнеобхіднінормальніумови для занять. Вона повинна матисвоєробочемісце, де можнаготувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмовеприладдяповиннірозташовуватись на книжковихполицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слідзвільнятивідсамообслуговування та праці в будинку. Для цьоготежмає бути час у режимі дня.

       Батьки повинніжадативіддітейдбайливогоставлення до навчальногоприладдя, підручників та зошитів.Требастежити, щобдіти не робили в підручникахпозначок, щоб записи в зошитах і щоденникубулиакуратними. Треба доводитидітям, щоакуратналюдинауспішновиконуєсвоїобов'язки, з нею приємноспілкуватися, віднеївієчистотою й охайністю.

       Акуратність – риса особистості, щовиражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішнійохайності.

       Придивіться і подумайте, чипрацюютьвашідіти в силу своїхприроднихзадатків і можливостей. Деякі батьки припускаютьсяпомилки, потураючисвоїмдітям у виборіулюблених і неулюбленихпредметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньомулікарючиподатківцю, не обов'язковозахоплюватисялітературоючиісторією.

       До знань не можнаставитися прагматично: стануть вони в пригодічині в майбутнійроботі. Знанняпотрібніще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаногобезпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітямважковчитися. Адженабагатонебезпечніше, коли їмзанадто легко.

       Лінощі, недбалість, бажанняшвидшезвільнитисявідтягарянавчання – ценебезпечніблизнюки, матір'юяких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньоїюності.

( В. Сухомлинський)

Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.

( Д. Аддісон)

       Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.

( Цицерон)

       Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можнатренувати в грі, у виконанніобов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільнихзаняттях, прогулянках на природі, догляді за домашнімиулюбленцями, під час обговореннякнижок та телепередач.

       У школідитинапотрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватисяпевних правил, виконуватирізнівимоги, усвідомлювати, щотаке «я» і «ми». Це служить вихованнюволі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й працятакожтренують волю. Дитині доводиться прийматисамостійнірішення, переборюватирізнітруднощі, на кожному кроціздобувати перемогу над собою, зневажатиспокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.

       Відродинибагато в чомузалежить, чинавчитьсядитинаосмислювати все те, щоотримано на уроці, ізкнижок і власнихвражень. Цетіснопов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.

       Батьки проводятьбагато часу на роботі. Здається, головне для них – дитинунагодувати, одягти, створитипевніумови, а часу для того, щобпоговорити з дитиною про те, щоробиться в їїдуші, у них бракує. І дитина, щоб не засмучуватибатьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?

       Відкладітьсправивбік! Підійдіть до своєїдитини, обіймітьїї. Психологи стверджують: для того, щобдитинапочувала себе щасливою, потрібносімразівпротягом дня погладитиїї по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілеснийдотикпідтвердити: «Я люблю тебе!»

       Педагоги, психологи й батьки прагнутьзробити все можливе, щобнавчанняшколярівбулоуспішним, щобкожнадитина у своїйнавчальнійдіяльностідосяглабільшвисокихрезультатів. Як же визначитиреальніможливості кожного учня й створитисаметакіумови, за якихнавчання ставало б більшуспішним?

       Дуже часто розв'язанняподібноїпроблемибачать у проведеннідодаткових занять, у репетиторстві, щонасправдіспрямованелише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однакнедостатністьзнань, незадовільнезасвоєння того чиіншогоматеріалу часто є наслідком негативного ставленнядитини до навчання, низькогорівняпізнавальноїактивності. Тому часом додатковізаняттямалоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідаціюнаслідків, а не причини.

       Заняття в школіможутьлишенадатирозумові правила, добуті чужим трудом. Але здатністькористуватися ними розвиваєвиключнодомашнясамостійнапраця.

( І. Кант)